Part 2: «Діти плачуть, дорослі злі, а я сиджу і усміхаюсь…» або «Матея!?Оо»

Part 1: «Я в раю… але живий!!!» (Крим->мис Меганом)

27.07

Не думав, що це буде такий особливий день, але…)

Прокинувся в 5:59, тобто за хвилину до того, як мав дзвонити будильник.. Поїхали з Андрієм і Олегом в Новий Світ, нагулялись, вони вилізли на дерево і всілись там, а я вирішив пошукати більш зручне для себе місце))

Йду, дивлюсь – поляна кактусів – прикольно)) І тут починає моросити дощ((

Бачу, бабуля якась забирає відро з водою, запитав, чи можна під стріхою перечекати, а вона до себе пустила)
Більше години в неї сидів, поки на вулиці була гроза) Вона живе в Новому Світі вже 60 років – розказала за все-все-все)
Дощ закінчився – пішов на зупинку, бо Андрій і Олег напевно вже поїхали, а передзвонити не можу – ми вимикаємо мобілки. Йду такий, веселий, дивлюсь, а там кілометрова черга на автобуси… А мені пофіг)) 

Доходить вже моя черга, під-їзжає автобус, черга стоїть перед закритими дверима, а водій-уйобок стоїть курить і сміється з того, що всі кудись спішать… Я вирішив почекати наступний автобус, хоча там ще були місця. І правильно зробив, що так вирішив)))

Під-їзжає наступний, я заходжу і відразу сідаю біля водія) Автобус забивається повністю і ми рушаємо. Діти плачуть, дорослі злі, а я сиджу і сміюсь з водієм…_)) Ахєрєзний чувак, правда занадто добрий (а в цьому світі занадто добрим бути не можна)

Їдемо по гірському серпантину, вище нас – гори, нижче – безодня до моря…) Автобус хитає, всі налякані, потоки багна і глини течуть через дорогу, прямо як у фільмах… А я щасливий))

Приїхав в Судак, купив кіло персиків і пішов в свій улюблений парк. Потрібно перейти дорогу, бо там навскіс тече потік води… Переходжу по викладених камінцях і.. і мало не збиваю дівчину у воду… Ну, ми одночасно стали на той самий камінець і мало не впали… Ну…. Ось так і познайомились)) Ахах)

Пішли гуляти.. Вона з Білорусії, але я був занадто зайнятий тим, що милувався нею, то не пам-ятаю, яке саме місто… Йдемо, говоримо, потім вшарюємо, що навіть не представились)) І тут вона каже, що її звати Матея…)) Хотів би я бачити свої очі в той момент)) Пояснюю, чому…  Я обожнюю це ім-я)) І навіть маю подругу, яку теж звати Матея – познайомились того року після концерту Аддіса Абеби, я ще й «допомагав креслити» їй роботу, заважаючи спати…) Якось тупо звучить, але то вже інша історія…
Фігово, правда, що вона тепер і Італії… Ну, класно, але.. фігово))

Але знаєте, на таких от випадковостях і побудоване життя. *блін, я тільки що загубив ручку*

Але от я мав задивитись на кактуси, і потрапити таким чином в гості до бабусі, я мав не спішити і сісти в автобус на саме шикарне місце з самим шикарним водієм, я мав познайомитись таким чином з цією дивовижною дівчиною

А тепер уявіть, що було б, якби… я годину мок під грозою, замерз і захворів би… Потім стоячи їхав з уйобком-водієм, а потім ще й зіштовхнув би дівчину у воду…

Я вже не бачу, що пишу, сонце зайшло, тому на цьому все…

 

28 

Вночі в нас їжак вкрав пакет пічєньок, розірвав його, розсипав пічєньки і став їсти якраз біля мого обличчя, ніби знущався. Це я зараз цілком серйозно.

29-31

Так ліньки щось писати

Тому одне слово – «рай»

А, хоча ладно, напишу круту цитату:

«Они не могли взять в толк, почему это людям огорчительно думать о том, что когда-нибудь их не будет, и в то же время их вовче не огорчает, что прежде их никогда не было» 

(«Двадцать первое путешествие Ийона Тихого» бай Станислав Лем)