Orca - Act II. Oceanic Subterfuge - "StoneD Age..."

"THE END IS REALLY FUCKING NIGH..." (c)

«…я десь хвилин через 20 піду в стірку, то нічого не кидай в душ...» (с) упрт Сергійко

«-Чого він його ріже?
-Чого він на горі жив?» (с) упрт Сергійко і няша

Планував послухати другу частину ОРКИ у Львові вночі-зранку лежачи десь в Стрийському, але навушники підвели... Але нічого, може ще так зроблю, правда поки не знаю, коли там буду...

Але от на декілька днів завис в Вінниці у няші і якраз одної ночі "чомусь" виникло бажання прослухати 2-гу частину ОРКИ, тим більше день видався доволі дивним, але веселим_;))...  Правда, багато моїх принципів, яких я дотримувався десь місяців з 5-6 поплили, але нічого… Потрібно буде якось всі ті принципи переглянути, бо без них якось набагато веселіше))

Був занадто розслабленим і якимось трохи навіть сонно-втомленим, тому думав, що просто послухаю геніальну річ, не думаючи ні про що, але за тих декілька днів в мене кардинально змінився погляд на багато речей, тому й не дивно, що я таки задумався))

Ось одна з багатьох штук, яка мені засіла в голову… І коли 2-га частина симфонії закінчилась, я вмикнув свою «нову улюблену річ» - Queens Of The Stone Age, і ще довго над цим думав.
Десь рік назад говорили з другом на тему, чи подобаються нам наші життя і те, що ми робимо. Мене здивувало, що він був цілком задоволений своїм життям, не жалкував ні про що. Ось саме фраза «не жалкував ні про що» мене здивувала найбільше. У мене тоді мозок вибухав щодня, коли я хотів робити щось, але не знав, що робити потрібно і завжди нещадно себе критикував, і був незадоволеним майже кожним днем свого життя.

Пройшов рік – зараз все зовсім навпаки. Мене все влаштовує. Абсолютно. Я більш ніж щасливий… Якщо у мене піздєц в особистому житті – пофіг, в мене є музика. «Пофіг» - це, звісно, обширне поняття… це не означає, що мені на це пофіг і я не переживаю, абощо… Це означає, що коли я співставляю особисте життя і музику, то в мене не виникає питань чи сумнівів щодо вибору того, від чого я отримую свій кайф, свою «дозу щастя», від чого в мене немає проблем зі здоров-ям, як психічним, так і фізичним…
Те саме стосується навчання… Ненавиджу програмування і все, що з цим пов-язано, і якби не музика, то в мене… ну, траплялось би більше нервових зривів, ніж трапляється поки.
Те саме – самопізнання і кайф від життя. Навіть банальне читання книги. Я не можу читати в тиші – думки відволікаються і закінчується тим, що я сиджу/лежу, дивлячись в якесь слово, і думаю за те, яку б пісню мені далі вчити грати на гітарі абощо… Я обожнюю читати нову для себе книгу і одночасно слухати нову для себе групу. Таким чином я і треную мозок, щоб він сприймав дві речі одночасно, і не даю думкам відволікатись. Тільки книга і музика, більше нічого не існує.

Тому я й розумію, що я щасливий. Дійсно. Я не шкодую зараз ні про що. Хоча є речі, які я б хотів зробити абсолютно по-іншому, змінити все докорінно, почати щось заново, але дещо почати заново неможливо, тому якого хєра про це хвилюватись…? Єдине, що я робив і буду робити надалі – аналізувати свої вчинки і дії. Це може допомогти в майбутньому не бути таким дебілом, яким я люблю бувати.

Якби мені задали питання «чи шкодую я за щось, що я зробив, чи не зробив» десь рік назад, я б закотив очі і сказав би, що так, дійсно шкодую і постійно.
Запитали б мене зараз… fuck this shit. За цей рік зі мною трапилось стільки всього, що я б більше ніколи не хотів переживати щось подібне, але… що б не траплялось – у мене є музика… А щодо дій і вчинків… Чи шкодую я за щось…? Звісно, ні. А от якби міг щось зробити, а не зробив, тоді б, може, і шкодував. Але останніми місяцями я часто вагався, чи потрібно робити ту, чи іншу річ, але кожного разу знав, що буду багато місяців, або й років ненавидіти себе за те, що щось не зробив… Я краще зараз собі трохи психіку попсую, зробивши якусь хрєнь, ніж потім повністю зійду з розуму, жалкуючи про щось…

Живіть музикою, творіть музикою, любіть музикою.
Не шкодуйте про те, що ви зробили. Повірте, ви б більше шкодували, якби не спробували цього зробити. Сприймайте це, як урок. А якщо дійсно погано – пошліть все нахуй і усміхніться, бо у вас всеодно є все, що вам потрібно – музика.

Нещодавно відкрив для себе Queens of the Stone Age, хоч і не відразу…) Прослухав один альбом – не сподобалось, думав, що не моє… А потім почув шедевр, мене переклинило, дивлюсь, а то їхня пісня… Закинув декілька альбомів на плеєр – божественна музика.
Ви навіть не уявляєте, яким це кайфом для мене було вчора, коли я дізнався, що в них десь місяць назад вийшов новий альбом (та пісня, з якої я закохався в дану групу – God is the Sun, якраз з цього альбома…)… Це просто такі моменти, заради яких я і живу, і від яких я і кайфую))
Не завжди потрібно взбиратись на вершину гори, закохуватись в когось, пригати з 9 поверху, чи бути на концерті улюбленого гурту, щоб у вас була ось така ейфорія… Це відчуття, коли знаєш, що в тебе є альбом, який тоді 100-відсотково сподобається і ти в будь-який момент можеш відкрити для себе нові пісні-шедеври і той день, коли ти це зробиш, відразу стане особливим… Да… Ось цим і потрібно жити… Все інше – лише дрібниці, які можуть або заважати, або допомагати… Тільки в тому випадку, коли ви будете любити щось інше так, як музику… Тоді.. не знаю, що, бо в мене поки такого відчуття ні до чого іншого немає))

До речі, дочитую зараз книгу «Ангелы и Демоны» - доволі… доволі… шикарно)) Подобається манера написання…
«Трое солдат поставили фонари на пол., и огромные человеческие тени прыгнули на потолок….»
Мені подібний стиль завжди виносив мозок, з моєю-то фантазією…))