Лютий березень (15-15)

Яким був цей місяць життя...

Лютий

 

15-го був на майстер-класі шикарного американського фотографа Джозефа Сивенького,досі під враженнями.

16. Доволі ніякий концерт Мері. Як наслідок – відповідні фото. Якби не ось ці дві – впав би в депресію.

20. Nirvana-Party.  Відчув себе людиною, чи що…)) Якісно виконані кавера + відвів душу в плані фото, «я розважався, як міг…». 

22. Мав акредитацію на Тінь Сонця, але в останній момент вирішив, що мені потрібно трішки поспати) В ніч з 22 на 23 мав йти зустрічати одну неймовірно шикарну дівчину, тому вирішив, що краще не йти на концерт) І, якщо чесно, взагалі не жалію, що не пішов) Ненавиджу Химеру, де взагалі немає умов норм. для фотографів…

23-24 Намагався влаштувати ідеальний відпочинок для Віки. Думаю, в мене це трішки вийшло…=D))  Не дивлячись на те, що ми трішки поблукали Високим замком і я там був трохи в шоці, коли надіявся, що побачу казку, а побачив розп-ятого Ісуса……)) Типу йдемо, вже десь якраз зробили повне коло навколо Замку, і тут я бачу підвищення, де така штука от, як в Білосніжці була, знаєте?) Я реально на секунду подумав, що хтось вирішив влаштувати казку і зробив подібну штуку – це ж шикарно, романтично і… це ж Львів, тут все можливо. Але ми підійшли і побачили не шикарну Білосніжку, а розп-ятого Ісуса в крові... Дуже милий момент, да…)

Плюс побували на концертах Cantabile Orchestra та Фіолету.

До речі, історія нашого з Вікою знайомства та прийняття рішення про поїздку в гості «уміляють» мене й досі =)))…. Віка, ти космос)) Надіюсь, що я дарю тобі стільки ж посмішок та позитиву, як ти мені

25 лютого – 7 березня

Я трішки закрився в собі, почав забивати на ВКонтакті і за ці дні переслухав десь з 30 нових для себе альбомів, мало спілкувався з оточуючими, були жахливі перепади настрою, які мені так подобаються, коли за пару хвилин в мене настрій змінюється з такого, як «ненавиджу цей йобнутий світ зі всіма його грьобаними справедливими несправедливостями» на такий, як «яке ахєрєнне життя… добре, що я у всьому бачу тільки позитив»…;))
Ближче до 5-7 березня почав грузити себе, щоб засинати знесиленим і відразу, а не лежати і думати. Це рятує, бо останнім часом мені дійсно страшно думати.

Вже дійсно звик складати список справ на наступний день, інколи навіть ставлю пріоритети, а також «презент» собі, якщо все зроблю, аля подивитись одну серію Менталіста… Дехто з друзів дивується, чому я не сплю нормально, а в списку справ у мене навчання, гітара, книга, фото і тп, але думаю, що я або отримую від такого темпу кайф, або мені занадто страшно, що перед сном в мене в голові будуть ті думки, яких я намагаюсь уникнути

7-8. хмельницький

=D

8-10. Жив. Дійсно розумів, що живу, і це було приємним і доволі незвичним відчуттям. Тепер вже я поїхав в гості до Віки у Київ. Напевно, найбільше боявся, що не сподобаюсь її подругам в гуртожитку, хоча не можу зрозуміти, чому я цього боявся. Зараз я не про те, що «я шикарний та геніально-скромний», а про те, що не пам-ятаю, коли мене взагалі хвилювала думка інших людей, а в цьому випадку було якось по-іншому, по-новому для мене. Напевне, це таки щось значить.

У мене був приємний шок від того, як мене зустріли, від того, наскільки це класні люди і розуміти, що з ними дійсно хочеться спілкуватись. Не знаю, як у вас, а в мене зараз доволі рідко з-являється таке от бажання спілкуватись з кимось з людей.

І да, я таки зрозумів, що саме мала на увазі Віка, коли казала, що вони – сім-я. Для мене було і залишається незрозумілим, як в гуртожитку може бути така ідилія. В моєму ж гуртожитку мене з кожним днем кожна деталь бісить все більше і більше. А коли ми ще й сіли вечеряти в морі свічок… Да-аааа, дівчата, і як мені після такого повертатись до своєї «хати»…?) Хех, я так подумав, вирішив, що не буду кидати фото зі свічками, бо це дійсно щось таке, що є своїм, чи як це правильно сказати... 

Потім пішли на фільм «Метро». Сподобалось, дійсно нот бед. Дууже нот бед)) Потім вже в гуртожитку подивились Піаніста – це один з фільмів, які я бачив 100500 разів, але він мені не набридає і кожного разу у мене шок після перегляду і бажання слухати класичну музику. 

Погуляли з Вікою по Києву, було надзвичайно приємно впізнавати деякі місця, навіть завів Віку у дворик, де знаходиться тату-салон «3000», де басист Райан Мартіні з Mudvayne робив собі тату якраз перед концертом Korn, де він заміняв їх басиста.

Потім зустріли Яну та Катю, з-їли метрову піцу і пішли на концерт Перкалаби.

Поки Віка з Катьою тусили під сценою, ми з Яною завели філософські розмови про життя. Треба буде якось її з Прощуком познайомити (хто знає Прощука, то от в нього є такі філософські штуки для розмов, і от в Яни так само, і це я мовчу про те, щоб дивитись і приглядатись до інших людей)).

Половину концерту ми просиділи за столиком, де нам концерт якось не дуже подобався, але були цікаві кадри. Мені особливо сподобався якийсь «офісний» чувак в рубашці, якому було пофіг на те, де знаходиться сцена, він тусив собі сам, і було видно, що він від цього кайфує. Люблю людей. Інколи. Деяких. Рідко.Майже ніколи… не люблю людей….=3

Але потім за ініціативи Яни ми пішли до сцени, і це була гарна ідеї з її сторони=) 

Потанцювали, я ще трішки пофоткав) У Перкалаби ще й музика така: «тиц-тиц-тиц», то якраз норм))

Потім пішки додому...=) Майже пішки, зате співаючи (правда, я був слухачем))))

 

Потім сон, сон, сон. До речі, шикарно виспався за ті вихідні, за що також дякую) 

Наступного дня ще погуляли, потім був важкий момент прощання з дівчатами, до яких я вже так звик. Я і до тої атмосфери вже звик, і до Малої, і до того, що там кімната вдвічі менша, ніж у нас, але «яБтамЖИВ», і до того звик, що інші дівчата дивувались і усміхались, коли бачили мене) І це не тому, що я такий от весь прекрасний і все таке (ех, цей мій скромний британський королівський гумор),  а просто в гуртожитку хлопців можна перерахувати на пальцях одного пальця ;)

Віка з Малою

Потім вокзал і найважчий момент – прощання з Вікою. 

Потім весела майже безсонна ніч на верхній полиці в потязі із зігнутими втричі ногами, потім усмішка і вдячність Яні, яка приготувала мені в дорогу їжу (як це мииило)), та ще й не просто приготувала, а й підписала пакунок з львівської майстерні шоколаду, там ще був магнітик, який став причино того, що на мене всі дивно дивились, бо я почав сміятись, дивлячись на той магнітик)) А ще й Яна завернула бутерброди в (!) обгортку Мафії! Хто знає, той зрозуміє…. А так, як знаємо про це тільки я, Віка, Катя та Яна, то….))

Да, це вперше за все життя я з важкою душею повертався у Львів.

Дівчата, Дякую Вам за все, я дійсно сподіваюсь, що я вам сподобався так само, як ви мені, а ви мені сподобались так, що ого-го як=) Ахах) Бережіть свою атмосферу, яка «робить вас божевільними» ;) Бережіть свої фрази та позитив. І бережіть мені Віку) Оккей?)))
Віка… Дякую…ти знаєш, що я хочу сказати…

Дім з химерами

 

11-14. Знову намагаюсь робити так, щоб крім думок, які мають бути, не було думок, які не потрібні. Радий, що не заходжу вконтакт, і роблю це не через те, що знаю, що це забере багато часу, а тому, що просто не хочу і цього немає у списку того, що мені потрібно робити. Вся логіка в тому, що кому я потрібен – у того є мій номер телефону) Правда, якщо виходити з того, скільки людей мені дзвонять, то думаю, що більш комунікабельні люди вже б впали в депресію)) Добре, що я не такий)

Але мене насторожили декілька випадків:

* 13-го зранку сидів в 7 корпусі, читав-вчив текст з англійської. Сиджу собі, нікого не трогаю, і тут розумію, що зліва від мене сходи… Смішно і страшно стало. Стало смішно страшно від того, що було страшно смішно... Дивно це все… Сходи… 

*14-го хвилин 15 фотографував павука, але потім зрозумів, що трохи перегинаю, коли почав просити його повернутись трохи…

*14-го зранку дзвонив-будив Віку (уявіть, вона мені ще й дякую за це… добре бути мною…)))), стою, дивлюсь в вікно з 7-го поверху. Бачу білочку! В снігу порпається, аж жалко її стало… І тут біля неї сідає ворона… Ну я ж почав переживати, то ж білочка… А тут просто шикарний хід від малої. Білка взяла і полетіла!.. У мене мало кава з лапи не випала… Потім я таки зрозумів, що то ж у білки є крила, і ще вона вроді як чорна… А чорних білок не буває… Ну, з крилами теж важко зустріти… Вирішив, що то також ворона була… Люблю цей метод дедукції. Швидко все розумію і те.де. Але  да, короткозорість штука крута, і на наркотики можна грошей не витрачати.

15. Вирішив не йти на пари, однією з яких була лаба, над якою я працював декілька ночей і так і не зрозумів, що там за хрєнь написана) Чому так вирішив? Згадав логіку Стіва Джобса… Він просто запитував себе кожного ранку, чи так би він провести цей день, якби він був останнім у його житті… Я також задав собі це питання і відповідь, думаю, була очевидна.

Пішов на вокзал, їду в хмельницький, а завтра у Вінницю.

Хто не знає, то у Львові зараз кінець світу, машин або немає, або вони застрягли, або люди просто покинули їх посеред дороги і все, плюс по дорозі було таки те, що запам-яталось:

1    

      *Йдуть хлопець з дівчиною (з гуртожитку), хлопець спереду, дівчина позаду. Фраза хлопця: «Ти де там, блєа…»….Оо ВТФ? Да, ладно, чувак придурок і все таке, такі всюди, але і дівчина не краща. Або вона вже так звикла, або їй це подобається

*Назустріч мені йдуть батько з маленьким сином. Малий усміхнений-радий-веселий і питає в батька з неймовірною надією в голосі: «А потім потоп буде…?»))) Я чуть не випав))

*Вже доходив до 10 королівства (це така вуличка недалеко від вокзалу, де будинки такі, як в моєму улюбленому серіалі дитинства), чувак йде, говорить по телефону: «Бля, це піздєц… машин нема… тільки люди ходять…» Даааа)) Це однозначно піздєц) Я теж був в шоці, що, бля, люди ходять)

*Плюс мене ще десь 4 рази мало не знесли з дороги, бо є ж примурки-люди, які думають, що я маю їм звільняти всю частину дороги, бо їм впадло розминутись нормально. То я вже коли бачив, що хтось з таких от ідіотів йде тупо в мене, то просто ставав на місці, і стояв собі. То 1 раз якась «тендітна» жінка просто вдарилась об мене і ще в шоці було, типу чого це я, блін, на дорозі в неї стою, чому я не пригнув у сніг, щоб дати їй пройти…  Да, люблю я цих морально аморальних… людей…да…