«Фотожурналістика: мистецтво репортажу» майстер-клас американського фотографа Джозефа Сивенького

Photo: Joseph Sywenkyj

16/02/13 14:56

Тільки що прийшов із зустрічі з фотографом Джозефом Сивеньким і відразу дякую Ірі Роговик, що повідомила про цю подію, бо я б навіть не знав, що таке буде.
Чесно кажучи, майже одразу без роздумів сказав, що піду, але нічого особливого від цього не очікував, навіть толком не знав, хто це, які в нього фото і т.п. 

Український Католицький Університет

Зустріч проходила в Українському Католицькому Університеті, я там був вперше і тому спочатку мене паралізувало від самого зовнішнього вигляду універу… І, як це не дивно, це було від того, що цей заклад більше був схожий на шикарну віллу…  А потім я ще й зайшов всередину і в це важко повірити, але всередині ще крутіше, ніж ззовні. Я ще навіть не знаю, як я ставлюсь до цього університету, але краще вже буду тримати свою думку при собі, бо це для кожного особиста штука, особливо якщо вона стосується релігії.

 

Photo: Joseph Sywenkyj

«Джозеф Сивенький (1978 р.н.) – американський фотограф, працює в жанрі репортажу, портретної та пейзажної фотографії. Навчався в Школі візуального мистецтва у Нью-Йорку.
Фотографії Джозефа публікувались у The New York Times, The New York Times Sunday Magazine, Conde Nast Portfolio, GQ, Time, Newsweek, The New Yorker. Його роботи виставлені у численних галереях та музеях, зокрема у George Eastman House, University of Applied Sciences and Arts у Німеччині, Musée de l‘Elysée у Швейцарії, Les Rencontres d‘Arles у Франції, United Nations Visitors Lobby у Нью Йорку та у FOAM у Голландії.

Працював військовим фотокореспондентом в Азербайджані (2005), Киргизстані (2005), Афганістані (2005), Зімбабве (2007), Грузії (2008), Іраку (2009-2011).

З 2003 року починає працювати в Україні, на його українських світлинах люди, інфіковані ВІЛ, хворі СНІДом, туберкульозом, раком; діти з суворими психічними та фізичними розладами, що проживають у притулках; жертви Чорнобильської катастрофи.»

 

Photo: Joseph Sywenkyj

Отже, Джозеф почав демонструвати фото і в мене відразу щелепа з гучним тріскотом впала на парту, бо реально шикарні фото (мені тільки декілька не сподобались). Приємними особисто для мене були моменти, коли я помічав певні деталі, або саму «побудову» фото, а Джозеф буквально за декілька секунд саме про це і говорив, і саме на це звертав увагу. Тобто дійсно здавалось, ніби «ти в темі». 

Аудиторія була заповнена повністю, ще й з додатковими місцями, більшість питань були якісними і мені цікаво було почути на них відповіді, нормальні питання були від хлопця з крутою зачіскою і зовнішністю шведського футболіста Златана Ібрагімовича – серйозні питання в перемішку з такими, що викликають усмішку + питання конкретно по фото. Але і був «цікавий кадр», що тільки почав говорити а я вже про себе подумав, що йому варто було б сидіти тихо і не висовуватись… Йому, правда, хтось це в доволі прямій формі і сказав, але мені здалось, що той нічого не зрозумів, хоча вже до кінця зустрічі сидів тихо.

Photo: Joseph Sywenkyj

Цікавою була також тема про гроші: скільки Джозефу платять за репортажні фото в порівняння з тим, що платять в нас в Україні… Він сказав, що загалом десь від 30 до 200-250 доларів… А тепер давайте разом подумаємо на тим, яка ситуація в Україні, або у Львові конкретно, якщо фотографу у «Високому замку» платять за фото 15-20 грн. І зрозуміло, що газеті частіше всього потрібно одне-єдине фото. Тому в цьому плані вся як було «пічяльно», то так і залишиться.

Щодо Джозефа. Шикарна людина. Я захоплююсь, коли людина живе чимось, саме ЖИВЕ, щось робить і їй це подобається робити. В Джозефа багато планів, багато ідей і виходить так, що дуже часто ці плани і ідеї співпадають з тим, що потрібно виданням. Плюс приємно бачити, що в людини є своя особиста думка. Якщо в нього в кумирах є фотографи, що роблять майже виключно ч/б фото, то це зовсім не означає, що він збирається їх наслідувати у цьому, він взагалі не фотографує в ч/б, бо хоче передати саме те, що бачить.

Photo: Joseph Sywenkyj

Щодо мене. Я думаю, що не зміг би фотографувати хворих, або і мертвих людей, бо занадто близько до серця це приймаю. Хоча самі фото визивають в мене захват в плані емоцій, в плані того, що переглядаючи одну подібну фотографію я можу змінити певні аспекти свого життя, або просто задуматись над тим, як я живу і що я роблю.

Ну і як завжди, це дійсно працює для мене, як джерело натхнення. Розумію, що багато людей насміхаються над тим, що іншим потрібні якісь «інспірейшнал» відео, відвідувати якісь заходи, дивитись якісь фільми, але я зрозумів, що мені це дійсно допомагає. А якщо подобається, то навіщо від цього відмовлятись?)

Сьогодні ще ввечері піду на концерт Мері. Не чув жодної їхньої пісні, сумніваюсь, що вони мені сподобаються, але пофотографувати хочеться.

Кому цікаво – оф. сайт Джозефа
Стаття: «Секрет фотографій Джозефа Сивенького»

ПортфоліоДжозефа, звідки і були мною взяті фото

Photo: Joseph Sywenkyj