Психлікарня для думок, або Реалізовані мрії

23:00. Територія психлікарні. 11/365 (by Sergio Varanitsa)

     Ми на території психлікарні. На годиннику рівно 23:00. Раптово усвідомлюю, що років з 7 назад я про це міг тільки мріяти - опинитись вночі на території психлікарні, де в тіні дерев можна розгледіти все, на що тільки здатна твоя уява, а потік світла хоч і присутній, але здається, ніби він веде тебе тільки в одному напрямку, в напрямку до лікарні. Шляху назад немає. 

     Дивна в мене була мрія щодо психлікарні, але вона таки здійснилась.

"It's kinda sad when you don't know the meanin'
But everything happens for a reason" (Limp Bizkit - " Take A Look Around" )

*Відразу кажу, що за ситуацію в країні в блозі писати не буду, по крайній мірі зараз. Чому? Просто не хочу матюкатись. Але пару фото потім десь кину. Або тут, або вк.*

    У мене є традиція: в тиждень, коли у мене день народження я повністю «забиваю» на навчання і просто насолоджуюсь життям.

    Але цього разу ця традиція змінилась – вдосконалилась, чи що… Спочатку я просто вирішив забити на все, що мені заважає і не дає мозку сфокусуватись на потрібних речах, а не на пустій траті часу – це vk/Facebook і навчання. Щодо навчання: хоч я і люблю «нон-стопні» режими, але моє серце, яке я тепер чую чіткіше, ніж будь-коли за все моє життя, довго в такому темпі не протримається. А щодо ВК… Раніше це було для мене джерелом нової музики і натхнення, плюс спілкування з цікавими людьми. Але останнім часом я помітив, що мої відвідини контакту закінчуються тільки тим, що в мене там якісь «пусті», абсолютно беззмістовні розмови, кудись зникає вільний час і в мене просто погіршується настрій. Своє натхнення я знайшов, джерело нової музики так само… І просто зрозумів, що є дійсно цікаві люди, які живуть ще й поруч, а я чомусь сиджу в тому маразматичному ящику замість того, щоб поспілкуватись з ними в дійсності. Найголовніше – я знаю, що в реалі це не будуть пусті розмови, я знаю, що з тими людьми мені буде цікаво (їм зі мною теж, надіюсь…), і що коли повернусь додому – я буду не втомлений, а навпаки –  заряджений енергією, і в мене будуть світитись очі.

    А, ще, щодо змін традицій. Вирішив, що тижневого раю буде недостатньо. Краще не тиждень, а два. Що стало причиною? В суботу (23.11) зранку чомусь вирішив подивитись відео, яке мені раніше надіслала подруга з Бразилії, а я кинув в закладки, бо не було настрою дивитись. 

Крім самого відео, мене сильно заділи дві фрази:

* «Is it possible to be happy with this life?»

* «Did you enjoy your story?»

    Це змусило мене подумати про те, що задоволений я тим, як живу. Відповідь – так. Колись я жалівся, що нічого не встигаю, все не так, як я хочу. Але потім почав жити так, як хотів. І зараз я задоволений майже всім:

·            * я втілюю свої мрії в реальність. Колись це все було тільки в думках і в словах «а колись я…», а зараз я дивлюсь на свій список і бачу, що слова і плани таки реалізувались.  Не все було ідеально, але головне те, що я це зробив. Краще дійсно зробити, може і з якимись помилками, аніж завжди відкладати на колись, шукаючи якісь виправдання. Банальний, але важливий приклад – відсутність грошей. Це була одна з головних причин відкладання реалізації певних мрій. І це була тупа причина. Є мрії, які можна реалізувати і з малою кількістю грошей (Ті ж самі мандрівки. Я досі сміюсь з тієї сміхотворної суми, яку витратив за період 3-тижневого перебування в Криму. І ще більше сміюсь, коли розумію, що при бажанні можна було витратити ще вдвічі менше…). Але є речі, де ціну майже ніяк не зіб-єш, але я просто вчасно зрозумів, що часто витрачаю гроші на якусь маячню, яка мені не потрібна, плюс навчився дуже жорстко економити. Наприклад, квитки на Сєржа обійшлись мені більше ніж в 1000 грн, але поки ще не було моменту, щоб я пожалкував про те, що відвідав цей концерт. Хоча я досі пам-ятаю, як «весело» мені було, коли я економив абсолютно на всьому десь на протязі 3 місяців. Причому дуже жорстко. Але зате я знав, що потрапляю на концерт своєї мрії за свої гроші, своїми зусиллями. Уявити, щоб я попросив таку суму в батьків знаючи, яким трудом вони заробляють ці гроші… ну, я це і уявити не можу.
    Але ті емоції, та доза натхнення, яку я отримав на концерті – повірте, це дійсно смішні гроші за цю реалізовану мрію.
         

·             * я роблю те, що хочу. Майже. Програмування-навчання я ненавиджу, але зате навчився правильно контролювати свій час, та і не тільки. А так… Я дійсно роблю те, що хочу і займаюсь улюбленими для себе справами.
            
          * Ніколи немає вільного часу. Це ідеально. Якщо у мене є вільний час – значить, я щось роблю не так, або взагалі нічого не роблю. І мене це бісить. Так само як і бісять ті дні, коли я сплю десь 8 годин, а потім весь день ходжу якийсь втомлений, сонний і не хочу нічого робити. На щастя таких днів дуже мало.

·             * У мене дійсно геніальні друзі. Нещодавно помітив, що від кожної людини, яку я дійсно вважаю своїм другом/подругою я намагаюсь перейняти якусь рису, якесь вміння чи бажання, чи навики… Думаю, це дійсно важливо і необхідно, коли тебе оточують люди, які постійно крокують вперед і ти знаєш, що крокуєш з ними (якщо працюєш над собою, звісно).

    Звісно, багато чого в житті я б хотів змінити, і постійно змінюю, хоча б по-частинках.

    І ще... Останнім часом часто дізнаюсь про смерті тих людей, які якось вплинули на моє життя, і дійсно важко повірити в те, що їх вже немає. Але це змушує пам-ятати, що кожна хвилина життя має бути особливою, бо ця ж хвилина може бути й останньою.